Етнографічна музейна кімната

Історія створення музею

Давньою мрією дітей та вчителів нашої школи, було створення музейної кімнати. Протягом декількох років клопіткої праці, школярами та колективом було зібрано понад 100 експонатів з найближчих сіл ( Думанці, Чубівка, Нечаївка, Худяки, Леськи). Які влітку 2013 року знайшли своє місце у затишній кімнатці в приміщені Думанецької школи. Кожен учень з радістю відвідує цю кімнату і з гордістю називає її «музеєм» .

/Files/images/м1.jpg

Етнографічна кімната - це імітація української хати кінця ХІХ поч. ХХ століття. Такі хати-мазанки зазвичай будували незаможні селяни. Традиційно в світлиці, в кутку або на стінах, висіли образи (ікони), які були прикрашені рушниками із найрізноманітнішими орнаментами. Центром кімнати завжди була піч, її не лише старанно білили, а й розмальовували квітами та птахами. Такі розписи означали, що у сім’ї є дівчина на видані. Біля передньої та бокової стін стояли лавки. Посуд зазвичай розміщувався у миснику або на поличках. Українські селяни відпочивали на лавах, на печі та на полику. Такі старовинності стали не лише окрасою нашого навчального закладу, а й приваблюють молодь до вивчення історії, культури та традицій нашого народу.

/Files/images/м2.jpg

Ласкаво просимо вас відвідати нашу етнографічну кімнату, де на вас з радістю чекають юні екскурсоводи, які перенесуть вас в ті далекі часи та познайомлять з давньою історією своєї батьківщини!

/Files/images/м3.jpg

Екскурсія по музею

Народна культура Наддніпрянщини розвивалась на давніх традиціях попередніх археологічних епох. Ці традиції і до сьогодні збереглися у народних віруваннях, обрядах, фольклорі, у знаках-символах стародавніх орнаментів ткацтва, вишивки, писанок, різьблення, у формах і оздобленні кераміки. Вони відчутні в настінному малюванні будівель, у землеробській культурі, давніх ремеслах.

/Files/images/м4.jpg

У народному будівництві Наддніпрянщини віддавна розвиваються традиції зведення будівель із застосуванням сошних(стовпових) та зрубних конструкцій стін. Цьому сприяли місцеві матеріали: дерево мішаних лісів, масиви лози й очерету, багаті поклади глини, солома. Орієнтація житла в просторі загальноукраїнська: вікнами на південь - „очима до сонця”, щоб „в чільні вікна сонце сходило, а в напільне заходило”. З чола і причілка по низу стін набивали з глини призьбу, заплітаючи її лозяним тинком, або обкладали дошками з кілками, робили і вальковані призьби. Cтіни мастили рудою глиною, з чола і причілка білили. За давньою традицією довкола вікон, одвірків, що в минулому робились без шалівок, і над призьбою підводили червоною глиною „на три пальці”. Подекуди від правобережної Київщини і до західної Полтавщини пам‘ятають, що над підводкою малювали зубці.
Чотирисхилі дахи на кроквах з розвиненими на причілках піддашками (по-народному „дармовис”) крили сніпками-парками з житньої соломи. На Правобережжі дахи вивершували високим накладним гребенем „дідухом”, щільно ув‘язуючи його по периметру великим перевеслом, на рогах сніпки вшивали китицями. На Лівобережжі дахи покривали соломою або очеретом з невисоким гребенем, без китиць.

/Files/images/м5.jpg

Народне житло мало універсальне традиційне обладнання: понад стінами – тесані лави, на покуті перед ними – стіл, накритий настольником (скатертиною), з хлібом-сіллю під рушником чи побутовою хусткою, біля стола стояла скриня, у бідніших могла стояти одна скриня замість стола. На стінах і на покуті – образи у рушниках і квітах, кріпилися на цвяхах або на різьблених божницях. Прикрашали стіни народні картини, кілкові рушники. Для спання й відпочинку пристосовані черінь печі, лежанка, а в багатодітних сім‘ях підліткам стелили у великому просторому підпіччі. За піччю влаштовували піл з дощок, пізніше замість нього з‘явилося дерев‘яне ліжко.

/Files/images/м6.jpg

Велика піч стояла в кутку при сінешній стіні. Печі вибивали з глини, викладали з цегли-сирцю. На Правобережжі пічний комин виплітали з лози підвісним кошем з шиєю, яка виводить дим до кагли у сінешній стіні. Такі комини обмащували товстим шаром глини, щоб не обгорало. На Лівобережжі пічний комин викладали з цегли-сирцю прямою стінкою з карнизами і „дзеркалом”. Подібні комини робили і на Київщині в окремих районах. Підлоги у хатах набивали глиняні і щосуботи, як і припічок печі, змащували рудою або червоною глиною з підводками. Влітку на долівку стелили траву, а взимку – солому.

/Files/images/м7.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 86

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.